І без війни себе вбивають люди.
Це нас вбиває особистий гріх.
А варто лиш обмитись Агнця кров'ю,
І станеш чисто-білим, наче сніг.
Христос до Себе кожного голубить,
Як матінка маленьке немовля.
Це сатана людськії душі губить.
А Бог дає прощення і життя!
До покаяння кличе і покути.
До зречення, до саморозп'яття, -
За кожним вибір: як нам далі бути!?
В Словах Христа є радість, майбуття.
Та світ й донині тішиться гріхові.
Христа Закони кинуті на бік.
Чи прагнеш ти Христової любові?
Господня кров могутня змити гріх!
*
"А до всіх Він промовив: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде.
Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже". (Євангелія від Луки 9:23-24)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Остров нашего одиночества - Светлана Капинос Этот внеплановый рассказ сумбурно возник, как продолжение, в ответ на рассказ Константина Захарова «Остров» http://proza.ru/texts/2008/01/04/451.html ,
который также явился плодом размышлений над моим «Островом моего одиночества»… «Я оглянулся посмотреть, не оглянулась ли она, чтоб посмотреть, не оглянулся ли я:)))»
Такая вот катавасия.
Ещё отдельная благодарность А.С. (Финну) за строчку из его стихотворения, без спроса мною использованную (а вдруг не заметит?).
Да, фотография также из ЖЖ Юстины Южной (Спасибо, Юлечка!).
