И пусть уже на год мы стали старше,
И видна пристань вечного Творца.
Стареет, непременно тело наше,
Морщины не смахнуть рукой с лица.
И \"портятся\" очки, берём другие,
Во рту протезы цокнут не впопад.
Бывают ноги, будто бы чужие,
И притуплённый, без эмоций взгляд.
Да, это тело... но душа иная!
Ей тление смерти, вовсе не страшны !
Её вдохнул, Сам Бог - она живая !
В ней не угаснут отблески весны.
Прожитый год - великий дар от Бога,
Не надо нам об этом забывать.
Дожить до старости, хотели б очень много,
Но не дано им этого познать...
Так для чего даются годы жизни?!
Мы долг родительский исполнили сполна.
Но, есть нужда молиться нам о близких,
И в этом вера животворная нужна !
Чем больше лет, тем ближе царство Божие,
Свеча горит в конце, ещё сильней.
Так пусть же наша вера приумножиться,
Чтоб Славой Божией звучал остаток дней.
Хвала из уст звучит, не умолкает,
Не страшно что виднеется межа...
Там с ликованием, святые ожидают,
И мы прильнём к святой груди Христа !
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
